Одного разу Сонце спустилося на землю в образі прекрасної дівчини. Сонцю хотілося повеселитися, порадіти разом з людьми. Злий Змій викрав і закрив Сонце в своєму палаці. Птахи перестали співати, всі люди, особливо діти, забули, що таке веселий сміх, привітні усмішки, добрі погляди. Світ занурився в печаль і смуток.
Один сміливий юнак зголосився врятувати Сонце. Цілий рік шукав він палац Змія. Все таки знайшов і викликав його на бій.
Боролися вони цілими днями і ночами. На Землі дув різкий і холодний вітер. Пішов сніг великими пластівцями. Здавалося, що поганій погоді не буде і кінця.
Але сміливий юнак, звичайно, переміг злого Змія. Відразу ж припинилася і негода: вітер заспокоївся, сніг почав танути ... А сонце піднялося на небо, освятив весь світ. Стала оживати природа, люди зраділи, але тільки відважний юнак не встиг побачити весну. Його тепла кров стікала на сніг. Упала остання крапля. Помер відважний юнак. Там, де сніг танув, виростали білі квіти - підсніжники, вісники весни.
Боролися вони цілими днями і ночами. На Землі дув різкий і холодний вітер. Пішов сніг великими пластівцями. Здавалося, що поганій погоді не буде і кінця.
Але сміливий юнак, звичайно, переміг злого Змія. Відразу ж припинилася і негода: вітер заспокоївся, сніг почав танути ... А сонце піднялося на небо, освятив весь світ. Стала оживати природа, люди зраділи, але тільки відважний юнак не встиг побачити весну. Його тепла кров стікала на сніг. Упала остання крапля. Помер відважний юнак. Там, де сніг танув, виростали білі квіти - підсніжники, вісники весни.
Немає коментарів:
Дописати коментар