Всесвітній день бджоли

З народної легенди бджола – то кров Спасителя. Якось наш Спаситель, мандруючи зі своїм учнем Петром по землі, випадково поранив собі руку. З рани вийшла краплинка крові. Однак кров Спасителя не могла впасти на грішну землю. Від погляду Христа крапелька застигла і перетворилася на прекрасну комаху, яка, злетівши з руки, сіла на найближчу квітку, шукаючи собі поживу.
«Поглянь, Петре, - сказав Спаситель, ця маленька істота - бджола. Вона вироблятиме віск, без якого не обійдеться жодне церковне богослужіння, і з її допомогою багато рослин продовжуватимуть своє життя на землі!». Ісус Христос з Петром помандрували далі, а бджола поселилася в дуплі дерева, народивши собі подібних. Вона приносила користь своєю працею всім, хто був навколо неї, нікому не завдаючи шкоди та радіючи з того, хто Христос, творець, подарував всі квіти землі.
Однак не такою вже й довгою була її радість. Якось її посестри, залетівши далі, почули невтішну новину: їх творця люди хочуть розіп’яти на хресті, і, звичайно ж, треба було поспішати йому на допомогу. А в цей час цигану-ковалю ті, що розпинали, замовили зробити п’ять цвяхів, щоб забити їх у руки, ноги та серце Спасителя. Циган, виконавши замовлення, приніс цвяхи на Голгофу й забив їх тільки чотири – в руки і ноги, а п’ятий сховав. Так він зробив для того, щоб Ісус воскрес, у що циган вірив. Але ті, що розпинали, помітили обман цигана і вчинили йому допит. Циган став клястися й божитися, що забив п’ятий цвях, молячи Бога про захист. У цей час бджола, яка прилетіла зі своїми посестрами на допомогу Христу, сіла йому на груди. Циган, розносячи в думках хвалу Бога, показав на неї і мовив: «Он той цвях, якого я забив, а ви не вірите мені». Так бджола зменшила муки, які мав терпіти творець. І за це Господь заборонив людям вбивати її, вона стала священною комахою, мирно працюючи і приносячи всім тільки користь.
Але не дрімав ворог Христа. Він почав юдити бджолу, що, мовляв, вона нікому не приносить ніякої шкоди, а людина забирає плоди її праці – мед та віск, руйнує її житло. Довго опиралася бджола ворогові Христа, однак не витримала і полетіла до Спасителя. «Господи, - сказала вона,- я та мої посестри тяжко працюємо, а приходить людина і забирає нашу працю, руйнує наше житло. Зроби так, щоб помирав кожен, кого я вжалю». Розгнівався Христос і відповів: «То нехай краще ти помреш…» Зрозуміла бджола, що не потрібно було слухати «нашіптувань» злого, але було вже пізно, змінити нічого не можна.
З цього часу і живе бджола, збираючи мед та роблячи віск, нікому не завдаючи ніякої шкоди: ні травинці, ні билинці, ні тварині, ні людині,- облітаючи щоденно всю красу, яку створив Господь. Але коли хтось хоче забрати плоди її праці, вона, захищаючи їх, жалить кривдника, але сама при цьому гине.