Всесвітній день кульбабок

Діти Сонця, або рослини з мініатюрними парашутиками

       Немов ліхтарики яскраві в траві розкидані рясні, кульбабок усмішки ласкаві нас зігрівають навесні (Валентина Хлопкова)
      Одна з давніх легенд розповідає про походження кульбаби: засумувало якось Сонечко й сказало Місяцю: «У тебе є маленькі друзі – зірки, ти такий щасливий. А в мене немає нікого…». Не встиг Місяць щось відповісти, як Сонечко розсипало по небу тисячі своїх маленьких відблисків – золотаво-жовтих кульбабок. Відтепер до їх обов’язків входило щоночі запалювати на небі ліхтарики, але маленькі пустуни забували про свою важливу місію. Розсердився тоді Місяць – володар ночі – та наслав на кульбабки сильний вітер, який здув їх на грішну землю. Проте Сонцю було шкода своїх нерозумних друзів – і надав він їм подоби маленьких сонечок, щоб світити на землі так само яскраво, як «розпечений диск» на небі. Відкрию Вам таємницю: кульбаби до цих пір мріють про небесні обителі й, перетворюючись на прозорі пушинки-парашутики, за всяку ціну намагаються повернутися додому.
      Ви помічали: коли в похмурі дні Сонечко сховане за хмарами, кульбаб небагато. Досить же Ярилу випустити свої промінчики, як вони виходять зі схованки, укривають землю світлосяйним килимом і привітно кивають своїми голівками до Сонечка, особливо радіючи сміху дітей. Весело! Святково! Отакий собі квітковий барометр!